Зустріч наших з їхніми
(Уявилось)
Майже два роки фантастичний витвір нашої цивілізації у вигляді космічного човника з добровольцями на борту блукав у гравітаційному полі Сонячної системи. Бортовий золотий запас сягнув дна міфічного сейфа з надсекретними замками, в результаті чого спрацювала аварійна система. Командир виснаженого екіпажу взяв на себе відповідальність і примарсив фантастичний витвір на поверхню червоної планети. А після того, як на марсодромі вляглася хмара червоної пилюги, екіпаж землельота побачив крізь брудні ілюмінатори бліді обличчя марсіан. Вони тісним колом обступили останній крик технічної моди землян і спочатку липкими пальцями розпочали обмацувати алюмінієву обшивку дива, потім пробувати її ломами.
—Отак і в нас, — прошепотів один з членів екіпажу і відсахнувся від ілюмінатора.
—Не встигнеш у дворі під вікном поставити «тачку», як на неї накидаються ломиноси, кувалдоноси і до ранку навіть сліду не залишається.
—Та воно в усьому світі так, — зітхнув сусід. — А ми ж копія того світу.
—Вони що, Бога не чують? — третій член екіпажу помахав кулаком в в ілюмінатор.
—Чи вони не читали Біблії?
—Ну й що? — пирснув ще один. Наші і читають, і крадуть. Не встигаєш замки мінять.
А туземний люд вже гамселив ломами, кирками, лопатами по корпусу землельота, жбурляв камінням і щось незрозуміле вигукував.
—То будемо виходити чи поплентаємося далі? — кикув боязливо хтось з екіпажу.
—Виходимо, — відгукнувся екіпаж хором. — А там, що буде.
—А що скажеш ти? — командир до штурмана.
—Не вийдемо — витягнуть, — криво усміхнувся штурман. — У них закони не писані.
—У них закони писані, — єхидно хіхікнув борткок.
—Але не всі їх виконують.
—Отак і в нас, — знайомий шепіт.
—Та що ти зарядив «у нас, у нас...», — скривився незадоволено командир екіпажу.
— Зараз вийдемо і воочію побачимо, як у них.
Заскрипіли вихідні двері землельота. Тубільці завмерли. Вони ще ж ніколи не бачили таких обірваних і худющих істот. Хвилина-друга повного мовчання.
І раптом тишу розірвав іронічний голос одного з марсіанців:
—Як нам набридли оці космічні старці. Знову вийдуть з цього шарабана з протягнутими руками...
—Не голоси, — озвався його сусід. — Обшивка шарабана з легкого металу, а корпус з важкого. І якщо ми все це здамо в металобрухт...
—Все, як у нас, — знову прошепотів той, що сидів біля ілюмінатора. — Невже вони не можуть придумати щось своє?
—Та воно в усьому світі так, — озираючись пробубонів бортмеханік.
—Що зробиш, метали завжди в ціні.
Від гурту тубільців відділився бородатий в капелюсі:
—Ви, пардон, звідкіля?
—З Одеси, — гордо відповів командир екіпажу.
—Брати-и-и! Одеси-и-ти! — кинувся в обійми бородань. — Вітаю вас з прибуттям з земної Одеси у нашу , марсіанську!
—Як? — подивувався командир екіпажу. — І у вас є Одеса?
—Одеси тепер у всьому світі, — задоволено осклабився бородань у капелюсі. — Бо без Одес який у світі інтерес?!