Невигойність
             Світлій пам’яті матері – 
            Насті Павлівні Самойленко


Тихий вітер завмер біля хати,
Плачуть хмари холодним дощем.
А у хаті згорьованій – мати
І на чатах стоять – біль і щем.

Не стривожать її ані грози,
Ані спів весняний солов’я,
Ні скорботи одвічної сльози,
Ні одвічна жалоба моя…

Тихий вітер зітха біля хати,
Озивається хвіртка плачем…
Я безсилий той плач вгамувати – 
Невигойні в душі біль і щем.