Вічне
Приснилося село і хата,
Троянда мамина цвіте.
І цвіт троянди, як на свято,
Мене урочисто веде.

Іду і раптом зупиняюсь.
Куди її колючий шлях?
Довкруг тривожно озираюсь
До сліз, до болю у очах.

Троянда стелить пелюстками
Стежину дальню за село.
Ридає хата. Бо без мами
Їй сумно й холодно було.

Квітуча вмилася росою,
Зів’яла й зникла у імлі.
А сон, обірваний грозою,
В безсонні тяжкому змалів…