Ромашки не вгадали
Зупинився вітер у хлібах
І шепоче сам до себе тихо:
–  Ой як тяжко дихать мені, жах,
Ніби поруч причаїлось лихо.
Мертва тиша стала голосить:
–Ворушися, вітре, бо засохну,
Від жари у мене все кипить.
Проявись, бо ні дихнуть, ні охнуть.
Але вітер у хлібах зомлів
Від тепла, що сонце дарувало,
Впав на землю теплу і змалів,
Ніби його там і не бувало.
Лиш ромашки білі на межі
Ніжно і тендітно розквітали.
Та стежки холодні і чужі
Поміж нас розлуку прогортали.
Стрепенувся вітер у хлібах,
Розпливлась вечірня прохолода.
Раптом з гаю обізвався птах,
І любов покликала природа.