Згорьований букет
Заридала осінь, затужила,
За вітрами кинулася вдаль
І в калюжах літо утопила
І свою чарівну пектораль.
Загасила золоті заграви,
По листочку роздягла гаї,
Ще й гіллям промоклим, кучерявим
Тужиться прикрить гріхи свої.
Що ж ти оступилась так неждано?
Ніби й досвід маєш за літа.
Тож допоки ти лікуєщ рани –
Перший сніг лапатий проліта.
А в калюжах літо догорає,
З ним твоя безцінна пектораль,
Не вгаває вітер понад гаєм, 
Колисає осені печаль.
Іще дужче осінь затужила,
Вторила розпачливий куплет.
А мені на спогад залишила
Хризантем згорьований букет.